Цього року стипендію Президента України, яку виплачують обдарованій молоді до 35 років, отримав актор і хореограф Закарпатського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв Дмитро Сньозик. Тож до Міжнародного дня театру хочеться розповісти про одне із найперспективніших театральних облич області.
Дмитро народився в 1990 року на Іршавщині у гірському селі Лисичево, яке славиться водяною кузнею «Гамора». Бабуся, що працювала вчителькою, навчала його у перших класах, далі за навчання племінника взялася учителька-тітка. Натомість мати працювала сільською бібліотекаркою. Тож наймолодший із трьох братів Сньозиків мав успадковане бажання до постійного розвитку. В хлопця змалечку проявилася цікавість до танців та сценічного руху. Спочатку брав участь у шкільному народному ансамблі, далі у відомому фольклорному колективі «Іршаві», з яким чимало попоїздив.
Тож вибір майбутньої професії прийшов цілком очікувано: вступив до Ужгородського коледжу культури, де свого часу здобувала фах і мама. Після двох років навчання у житті здібного студента наступив несподіваний поворот. На пропозицію своєї викладачки він разом ще з кількома хлопцями і дівчатами їде на рік у Китай. Тут закарпатці працюють танцюристами у шоу-бізнесі для туристів. Майже щодня по п’ять годинних виступів — такий темп може витримати хіба що 18-річний юнак. Проживали у місті Шеньчжень на кордоні з Гонконгом. Танцювали на кораблі, який став туристичним об’єктом. Дмитро був вражений китайською працелюбністю, саме там він нарешті «розтанцювався», спостерігаючи зовсім інші танцювальні школи. Після контракту повернувся в Ужгород закінчувати навчання. Аби не втрачати набутої форми, паралельно влаштувався у відомий колектив «Юність Закарпаття» під керівництвом Михайла Суслікова.
Студентами проходили практику в Закарпатському муздрамтеатрі. Там вперше і вийшов на театральну сцену у виставі «Ханума», виконуючи грузинські танці. На перспективного хлопця одразу звернули увагу і по закінченні навчання запропонували роботу. І хоча Дмитро мав різні пропозиції, обрав таки театр, а не, до прикладу, Закарпатський народний хор. Бо після поїздки у світ зрозумів, що його цікавить більше сучасні танці, ніж народні.
Працюючи в найбільшому театрі області, заочно продовжував навчання в Рівненському університеті культури, здобувши ступінь магістра. Навчання в Рівному додало йому розуміння сучасної хореографії, поглибило теоретичну базу.
Однак невідомо, як би склалася доля беручкого парубка, якого знову кликали танцювати за кордон, як-от, у Південну Корею, якби не робота з запрошеними режисерами на ужгородській сцені. Спочатку Наталія Тімошкіна залучає його до роботи над музичною казкою «Мауглі», де він грає роль Акели та розробляє танці вовків, а далі Сергій Архипчук дає йому роль Івана у любовній драмі з прибамбасами «Майне лібе Віра», де Дмитро ще й працює над хореографією. Ці успішні роботи визначили його долю, прищепили йому любов до театрального дійства.
Наполегливий юнак переконався, що театр дає йому значно ширші можливості розкритися, ніж просто танець. З того часу прізвище Д.Сньозик не зникає з афіш, а молодий артист за десять років роботи вже став тричі лауреатом обласної театральної премії імені братів Шерегіїв. Двічі як хореограф за вистави «В Парижі гарне літо» та «Круті віражі», а в 2019 році і як «кращий актор» за роль Михайла у «Жменяках».
Таким чином Дмитро успішно себе реалізовує в Закарпатському муздрамтеатрі в кількох іпостасях. І як хореограф, адже майже всі вистави на малій сцені йдуть в його пластичній інтерпретації, і як драматичний артист. Останні його акторські роботи звертають на себе першочергову увагу. Зокрема, елегантний веселун Клим Гусак в «Шаріці» чи трагічні образи Гната в «Чому плачуть верби?» та Василя в «Кроці від любові». Окрім того, Дмитро разом із найближчим колегою Рудольфом Дзуринцем веде при муздрамтеатрі навчальну студію «ДАР», де школярі мають змогу оволодівати азами театрального мистецтва.
Тож Президентська стипендія впала на плечі залюбленого у працю закарпатського артиста цілком заслужено. Тим паче, що в 2019 році він створив сім’ю з 20-річною ужгородкою Ангеліною, з якою познайомився в рідному театрі якраз на День театру. Тож молодій акторській родині фінансова допомога якраз вчасна. Дмитро твердить, що їхній шлюб є взаємодоповнюючим: він вчить дружину пластиці, а вона його глибшому розумінню драматичних ролей.
Олександр ГАВРОШ, завідувач літературною частиною Закарпатського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв.
Підписуйтеся на наш Телеграм-канал та отримуйте новини ще оперативніше!
