Сомалійка Арафа Шире опинилась у важких побутвих умовах через кохання до тернополянина.
Історію жінки розповів Вісник.
У місто Перемишляни на Львівщині Арафу Шире разом із дітьми закинуло нелегке життя. З малими дітьми жнка опинилася у жахливих побутових умовах з дідом, від якого змушена терпіти кривду й приниження. Попри те, що жінка уже 14 років проживає в Україні, розмовляє українською та має двох дітей від українці, отримати громадянство не може.
Приїхала Арафа Шире в Україну здобувати освіту медика.
"Моя батьківщина – Сомалі, – розказує Арафа. – Але була війна, і мої батьки як біженці попросили прихистку в Саудівській Аравії. Вони виростили семеро дітей. Зараз майже всі розлетілися по світу. Я вирушила в Україну, бо хотіла вчитися. Мала різні країни на вибір, але чогось серце підказало їхати сюди. Подала документи у Тернопільський державний медичний університет імені Горбачевського", - розповідає жінка.
Арафа обрала сестринську справу. Професія дівчині дуже подобалась, вона хотіла допомагати людям. Але, на жаль, через свою закоханість у тернополянина, диплом отримати не встигла.
" Я закохалася. Ми з Юрою познайомилися у Тернополі. Він працював у магазині побутової техніки. Почали зустрічатися, а потім я зрозуміла, що вагітна", - розповідає Арафа.
Дітей спочатку Юрій не покидав, але й не поспішав узаконювати їхні із Арафою стосунки. Рідним жінки було дуже важко зрозуміти, як же так Арафа "живе на віру".
У рідній країні жінки, Сомалі, з подружніми обов’язками та вірністю усе дуже серйозно. До слова, за зраду можуть на смерть закидати камінням як жінку, так і чоловіка. Батьки дуже переживали за доньку. Але вона почувалася щасливою. Особливо, коли після народження первістка Адама Юрій таки покликав заміж. Згодом на світ з'явилась і донечка. 
Подружжю доводилось нелегко, адже мешкали вони у однокімнатній квартирі разом з чловіковою мамою та сестрою. Через побут Арафа із Юрієм часто сварилися. А ще помер тато Арафи, який раніше платив за її навчання. І вона розуміла, що після декрету не зможе поновитися в університеті, платити за неї нікому.
"Ця втрата для мене була дуже важка. Хотілося підтримки, розуміння, співчуття. А не було з ким про це навіть поговорити, поплакати…", – розповідає Арафа.
Жінка розповідає, що просила чоловіка піти жити окремо, але він її не хотів слухати.
"Я мала пильнувати дітей. Думала, як вони мають вчитися? Їм треба ходити до школи, мати своє робоче місце, окреме ліжечко. Але піти на роботу і винайняти самостійно окреме житло не могла, бо досі не маю українських документів", – розповідає жінка.
Погодився прийняти онукову жінку з дітьми дід Станіслав з Перемишлян. І Арафа зібрала речі та перебралася із сином й донечкою до нього у двокімнатну квартиру. Тут Юрина родина невістку та дітей Адама й Алізу прописала.
Дідові 90 років і він часто створює дуже нестерпні умови для існування Арафи та її дітей. Окрім того і побутові умови не надто хороші. Помешкання давно не бачило ремонту, меблі віджили своє. У кімнатах холодно, гарячої води немає, бо колонка давно вийшла з ладу.
"Спочатку було все добре, по-людськи. Я прибирала, готувала. А потім він почав… чіплятися. А для мене це нестерпно. Мушу закриватись у кімнаті, діти починають діда боятися. Хоч він не б’ється, але словами принижує, при дітях говорить брудні слова, – плаче Арафа. – Кричить, що вижене мене, як собаку. І сусіди не раз дорікають: «Їдь у свою Африку!» А що я чи мої діти їм поганого зробили? Я би рада кудись поїхати, хоч в іншу область. Та хто мене з дітьми без документів куди візьме? Я маю папери лише як біженка. Уже кілька років подаю на громадянство. Але постійно приходить відписка, що рішення приймає президент: мовляв, ніхто на це не може вплинути. А недавно з’ясувалося, що при оформленні моїх паперів допустили помилки – в моєму та доньчиному іменах. Зараз буду знову подавати.
Чоловік про неї із дітьми не дбав. Арафа подала на розлучення.
"Уже три роки ми офіційно не чоловік і дружина. За цей час до дітей він приїжджав лише раз. Пішов до сина у школу, потім ми учотирьох погуляли в парку. І все", – розповідає із сумом Арафа.
Юрій сплачує аліменти. У певний час була затримка із виплатами, але зараз, за словами жінки усе вчасно. Проте цих кощтів катастрофічно не вистачає. Жінці допомогли чиновники. Її підтримали й одягом, і харчами. А ще під своє шефство сім’ю тепер взяла мерія. Арафу Шире взяли на роботу. Лише два тижні працює – а яка вона щаслива! Хоч не в білому халаті трудиться, а з віником та шваброю, все ж почувається значно впевненішою і захищенішою.
