«Отрадно спать - отрадней камнем быть. О, в этот век - преступный и постыдный - Не жить, не чувствовать - удел завидный... Прошу: молчи - не смей меня будить».
Але просто заснути, ні з ким не спілкуватися та нікого не слухати неможливо. Може такі люди є, але більшість все ж приречена на контакти з суспільством. Бо такі люди – соціальні істоти. До чого, власне, цей філософський вступ? Він до моїх взаємовідносин з противниками вакцинації від коронавірусу (прим. одразу приготували великий щит).
«А ти вакцинована?» - саме з цього питання все починається. Коротко відповідаю «так». І тут починається. Варіації реакцій приблизно такі: «А ти знаєш, що з тобою далі буде?», «А я от чув/ла, що від вакцинації…», «Ти ж тепер захворієш», «Ти ж тепер помреш скоро» (отут взагалі дякую за побажання, канєшна). І ще безліч відповідей про те, що моє рішення було хибним.
Після такої розмови якось більше не хочеться продовжувати спілкування. Бо мене відштовхують люди, які вчать мене жити та намагаються мене переконати в протилежному, коли я про це не прошу. Але тут виходить так, що противники вакцинації так само думають, що їм нав’язують думку, примушують, утискають.
З одного боку ми всі маємо право на власну думку, свободу вибору, віросповідання, всі маємо однакові права (депутати ВР, щоправда, мають трохи більше прав). Але свобода закінчується там, де починається загроза власному життю, а також життю та здоров’ю інших людей. Свобода вибору закінчується тоді, коли потрібна госпіталізація з важкою формою ковіду.
Катастрофічна кількість хворих на корону восени цього року – це, мені здається, той самий випадок, коли свобода однієї людини не вакцинуватися несе небезпеку. Тільки справа у тому, що антивакцинатора неможливо переконати у протилежному, як і мене. Він, як і я, має власну думку та не збирається міняти рішення. Тому маємо замкнуте коло.
Єдина відмінність – я нікого й не намагаюся переконати. Можу тільки розказати про свій досвід, якщо спитають. Право переконувати мають експерти – МОЗ, ВООЗ, лікарі. Хоча й серед лікарів мені зустрілися супротивники вакцинації.
У всій цій ситуації мене дивує ось що. Усі ми отримуємо курс щеплень у дитинстві, усі купляємо імпортні ліки в аптеці. Багато жінок та дівчат роблять собі «уколи краси» не переймаючись тим, як виготовлялася та рідина для губ та в яких умовах зберігалася. А от зробити щеплення від коронавірусу – це таке страшне жахіття, що всі горори про експерименти на людях «нервово курять у сторонці».
Але ні, я вас аж ніяк не переконую, ні за що не агітую. Вакцинація у нашій країні дійсно добровільна (за вийнятком деяких професій), навіть МОЗ це підтверджує. Живіть як хочете. А от хто, врешті-решт, виявиться правим, ваксери чи антиваксери, – майбутнє покаже.
Бувайте здорові.
