Сьогодні у Полтаві відбудеться захід, під час якого вшанують пам’ять Героя Крут, історика церкви Демида Бурка.
Місце проведення: Свято-Миколаївський храм ПЦУ м. Полтава (пров. Першотравневий, 3).
Початок заходу о 10:30 поруч із меморіальною дошкою Демиду Бурку
Організатори: громада Свято-Миколаївської церкви ПЦУ м. Полтава та Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті.
Довідково: 22 січня у 1918 році на хвилі національно-визвольних змагань Українська Центральна Рада вперше у XX столітті проголосила незалежність України. На захист молодої держави від російсько-більшовицької агресії під Крутами 29 січня 1918 року стала українська молодь. На державному рівні День пам’яті Героїв Крут почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». Торік, з ініціативи Північно-східного відділу УІНП 2 лютого 2020 року на фасаді Полтавської Свято-Миколаївської церкви ПЦУ встановлено меморіальну дошку Герою Крут і видатному релігійному діячеві Демиду Бурку (Бурку-Корецькому). Він народився 29 серпня 1894 року у с. Пирогів на Вінниччині. Водночас життя його пов’язане і з Полтавою та селом Яреськи Шишацького району. Церковний і громадський діяч, історик церкви, літератор. Делегат І Всеукраїнського військового з’їзду (05.1917). Референт інформаційного бюро Секретаріату військових справ Центральної Ради. Свідок проголошення Четвертого Універсалу. Учасник бою під Крутами у складі 1-ї Української військової школи ім. Богдана Хмельницького. З осені 1918 року – студент історичного факультету Українського Кам’янець-Подільського університету. Паралельно відвідував вечірній богословський курс. З травня 1920 року – в Армії УНP, воював у складі Волинської дивізії. Після поразки Перших визвольних змагань опинився в Польщі. Влітку 1921 року намагався таємно повернутися в Україну, але на кордоні його заарештували і віддали до суду. Одержав 5 років ув’язнення, але потрапив під амністію і через рік вийшов на волю. Продовжив навчання в Кам’янець-Подільському університеті. Працював викладачем української мови і літератури у семирічних школах. У 1931 році через репресії залишив педагогічну працю, служив у кооперації. У 1935 році Демида Бурка знову заарештували, але він утік і жив нелегально. Працював бухгалтером-ревізором у кооперативній артілі інвалідів. У своїй енциклопедії «Полтавська Шевченкіана» письменник і краєзнавець, активіст «Просвіти» Петро Ротач написав, що Демид Бурко «у серпні 1936 року відвідав с. Яреськи на Полтавщині. Переховувався за підробленими документами до 1941 року. Під час німецької окупації перебував у Полтаві. Спільно з дружиною був одним із організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста. З жовтня 1941 – секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 12.05.1942 митрополитом Феофілом (Булдовським) висвячений на священика у Покровському соборі м. Харків. Служив настоятелем Миколаївської церкви м. Полтава. Підготував до друку видання Євангелія (у перекл. П. Морачевського) та молитовника (Полтава, 1942)». 15 січня 1942 року газета «Голос Полтавщини» на другій сторінці опублікувала спогад Демида Бурка «Трагедія під Крутами. Згадки учасника».
Восени 1943 року у потоці біженців Демид Бурко потрапив до Німеччини, де в перші повоєнні роки очолював Миколаївську парафію у таборах для неповерненців. З 1973 року – член Ради митрополії УАПЦ. Протопресвітер. Активний співробітник журналу «Рідна Церква», де з 1954 року публікував серію статей-спогадів «З книги буття Української Церкви». Автор спогадів про визначних діячів УАПЦ (серед них митрополити В. Липківський, М. Борецький). Спогади відтворюють картину комуністичних переслідувань Церкви і є важливим джерелом з історії православ’я в Україні. Завершальним етапом релігійно-церковної публіцистики Демида Бурка стала книга «Українська Автокефальна Православна церква – вічне джерело життя» (1988, Бавнд-Брук, США). На її окремих сторінках знайшли місце полтавські враження автора. Помер на 94 році, похований на Штутгартському цвинтарі.
Північно-східний відділ УІНП
