Ірина Постнікова, голова Чугуївської районної ради, розповідає про те, як тримає зв'язок з п’ятьома окупованими громадами свого району, про звернення лідерів місцевого самоврядування до голови військової адміністрації Харківської області та про потворне обличчя війни.
"Для української єдності й державності важливо, щоб українці, які опинилися під окупацією, відчували підтримку України, не словом, а ділом. Це наші громадяни, наші люди – не можна повторювати помилок 2014 року", - Іван Фурсенко, радник Асоціації міст України, пише "ЕП".
Ірина Постнікова, голова Чугуївської районної ради. Доставка гуманітарних вантажів на окуповані території.Чугуївський район Харківської області – це 200 000 мешканців, 9 об’єднаних територіальних громад (ОТГ). З першого дня війни 5 з 9 ОТГ опинилися під окупацією частково чи повністю.
Перетнувши кордон з Україною, рашисти рухалися через Старосалтівську громаду відразу з кількох напрямків. Ідучи, танками руйнували все на своєму шляху з першого дня.
У ЗМІ є думка, що загарбники "стали" військовими злочинцями, що жорстоко вбивають і знущаються з цивільних, після того, як зазнали військових втрат, побачили на власні очі смерті своїх.
У прикордонних громадах, які першими зустрілися з росіянами, називають таку теорію повною маячнею. Ірина Постнікова, голова Чугуївської районної ради, зазначає, що російські військові, які зайшли до Харківської області в перший день війни, чинили звірства на українській землі з перших хвилин.
Зруйнований будинок у м.ЧугуївОкупація ОТГ Харківської області почалася з населених пунктів, які першими почали чинити опір.
"Рашисти думали, що вони "прогулюючись" до Києва доїдуть", - пояснює пані Постнікова, – однак зустріли шалений опір, вони почали окопуватися там, де зустріли ТРО і ЗСУ.
Після близько пів року окупації старости ОТГ Харківської області "надивилися" на рашистів. Лідери місцевого самоврядування переконані, що окупанти воюють через страх.
Є серед них і фанати, які шукають в Україні нацистів, однак таких дуже мало. ЛДНРівці вважають, що їх вдома чекає тюрма, якщо відмовляться, бояться за свої сім’ї.
Дехто з ЛДНРівців, здається, прийшли мститися Україні за те, що за 8 років не визволила ЛДНР. У деяких російських військових мотивація – це безпросвітна бідність. А дехто з російських військових, що мотивовані бідністю, прийшли "заробити та награбувати".
Приміщення школи в смт Печеніги, зруйнованої російськими військами 1 вересня 2022 рокуВ Україні ж вони бояться і ЗСУ, і місцевих партизанів, і навіть мешканців. В окупованих громадах рашисти постійно не перебувають.
Час від часу приїжджають набігами, наводять страху на місцевих жителів. В громадах, от в Артемівці, наприклад, намагалися збирати місцевих фермерів, підприємців, лідерів місцевого самоврядування і залякуваннями схиляли до співпраці, хотіли, щоб їх харчами забезпечували, організаційні питання вирішували. Імен своїх окупанти ніколи не вимовляють. Бояться. Тільки прізвиська. "Класична" поведінка терористів.
Ірина Постнікова зараз мешкає у Печенізькій громаді Чугуївського району. В її громаду окупанти не зайшли, адже територія громади відокремлена водним полотном.
Через розбиті мости Печенізька громада фактично стала островом, який з’єднаний зі світом дамбою, що великою мірою врятувало громаду від окупації.
Місток с. Кицівка, переправа гуманітарної допомогиСаме ця дамба і небайдужість лідерів місцевого самоврядування до своїх співгромадян в окупації до початку липня була надією і для евакуації, і для переправи життєво важливих ліків й продуктів українцям в окупації.
Пані Постнікова згадує, як у перші дні возила на дамбу хліб для мешканців окупованої території на іншій стороні дамби, залишала його за 200 метрів до блокпоста окупантів і поверталася, гадаючи щоразу, чи вистрілять їй в спину. У перші дні окрім цього хлібу інших продуктів не було.
Зараз окупанти намагаються завозити на окуповані території свої товари. Але, по-перше, ціни на них зависокі (пачка майонезу – 120 грн, пляшка шампуню – 300 грн), а по-друге, українці відмовляються їх купувати чи брати до себе у магазини під реалізацію.
Місток с. Кицівка, переправа гуманітарної допомоги"До липня ми постійно направляли гуманітарні вантажі нашим людям в окупації. Їжу, ліки, предмети гігієни, побутові товари. Однак з липня можливості направляти гуманітарні вантажі від нас на окуповані території більше немає. Я передбачаю, що це обумовлено військовими причинами і допомагає роботі ЗСУ. Сподіваємося, що найближчим часом гуманітарний коридор відновиться, адже підтримувати наших людей на окупованих територіях – це наша робота, завдання і громадянський обов’язок", - розповідає пані районна голова. Керівники органів місцевого самоврядування звернулися з листом до Голови Харківської обласної військової адміністрації з пропозицією встановити порядок переправлення гуманітарних вантажів з вільних громад Чугуївського району до окупованих.
Ірина Постнікова, голова Чугуївської районної ради. Доставка гуманітарних вантажів на окуповані території."Лише місяць як ми не направляємо гуманітарні вантажі до окупованих територій, а рашисти вже залякують старостів, змушуючи збирати особисті дані мешканців окупованих громад, пояснюючи це тим, що особисті дані потрібні для отримання гуманітарної допомоги. Але навіщо їм паспорти? Старости на сьогоднішній день відмовляються це робити, не зважаючи на постійні погрози, скільки ще вони протримаються не відомо.
"У нас є можливість допомогати людям – ми хочемо допомогти", - наголошує пані Постнікова.
Доставка гуманітарних вантажів на окуповані територіїЖителі громад Чугуївського району потроху повертаються, особливо у населені пункти, де більш тихо, наприклад, у Мартову та Новопокровку. ВПО теж багато – наприклад, у Зміівській громаді Чугуївського району кількість ВПО налічує 15 000 осіб.
Чугуївський район недалеко від Харкова. Сьогодні у Харкові підприємці тримають лояльні ціни на товари та послуги, є доступ до медицини. Багато з тих, що повернулися додому у Чугуївську громаду часто їздять до Харкова на закупи й за послугами.
"Скаржаться оборонівці на блокпостах, що така міграція всередині Харківської області додає їм роботи", - розповідає пані Постнікова.
Воєнний час, вочевидь потребує встановлення нових правил життя. З’являються нові життєві та логістичні питання, які важливо врегулювати, щоб не заважати, а допомагати нашим захисникам звільняти українську землю.
Пошкоджений будинок в смт ПеченігиНа сьогодні ЗСУ частково звільнили Старосалтівську, Чкалівську громади, повністю звільнена Малинівська громада. Вовчанська - під окупацією.
Найгірша ситуація у місті Чугуїв. Незламна голова міської адміністрації міста Чугуїв Галина Мінаєва там тримається і тримає своїх. Велика кількість комунальників гине на робочих місцях, борючись з наслідками рашистських обстрілів. У Чугуївській громаді, наприклад, знаходиться водопровід, який забезпечує водою Харків. Окупанти системно намагаються знищити цивільну інфраструктуру. Своїми жахливими діями росіяни, прийшовши на нашу землю, зробили націоналістами навіть тих українців, які ними ніколи не були", - підсумовує Ірина Постнікова.
Російські окупаційні війська погрожують проведенням "референдумів" на тимчасово окупованих територіях.
Пряме "волевиявлення" населення, якого на тимчасово окупованих територіях лишилося 25-30%, під прицілом автоматів, звичайно є незаконним і ніколи не буде визнаним у цивілізованому світі. Навіщо росія витрачає на цей принизливий фарс час та гроші? Виключно для того, щоб переконати населення росії, що в Україні хочуть їхнього миру, і всі смерті військовослужбовців та фінансові санкції, наслідки яких відчувають платники податків в росії, того варті.
Українців же російські окупанти хочуть змусити повірити, що звільнення окупованих територій – це фантазія, і росія прийшла назавжди.
Але українські військові демонструють вражаючі успіхи на фронті. 19 серпня 2022 року США оголосила про додатковий пакет військової допомоги Україні на 775 мільйонів доларів США, що включатиме нові дрони, транспортні засоби та артилерію. Він також включає більше високошвидкісних протирадіаційних ракет (HARM), які створять купу проблем для російської протиповітряної оборони. Жителі тимчасово окупованих територій України мають чітко усвідомлювати, що їх долю вирішуватимуть Збройні сили України.
Що робити в очікуванні звільнення? По-перше, не брати участі у псевдо-референдумах, якщо це можливо. По-друге, захищати свої персональні дані, щоб унеможливити їх використання в цьому ганебному фарсі.
